Архімандрит Паїсій (Паїсій Нямецький, у миру Петро Величковський; 21 грудня 1722, Полтава – 15 (26) листопада 1794, Нямецький монастир) – православний чернець; клірик Константинопольського Патріархату; перекладач, святий. Пам’ять – 15 листопада в Соборі Молдавських святих. Перекладав святоотцівські праці і шанується відновлювачем чернечих традицій ісихазму і “розумної молитви”.

Служіння проходило на території України, на Афоні, Молдавії.

Народився в місті Полтава в українській родині протоієрея Іоанна, потомственого священика , де був одинадцятою дитиною. По матері прадідом старця був хтось Мандя, славний і багатий купець єврейський, який прийняв хрещення з усіма своїм будинком. Бабка старця по матері, дочка охрестився єврея, поступила в монастир і згодом була настоятелькою Покровського жіночого монастиря. Петро навчався в Київській духовній школі. Після 3-х років навчання він повернувся додому і повідомив матері про намір залишити школу і піти в монастир – намір, який остання не схвалила.

За порадою чернігівського старця Пахомія, в 17 років вирушив до Любеч, до ієросхимонахом Єгоякима; але по закінченні 3-х місяців його життя в монастирі, з призначенням нового настоятеля, Петру довелося віддалитися з монастиря. Після поневірянь по різних малоросійським обителей вступив до Медведовський монастир під Чигирином; був пострижений у рясофор з ім’ям Платон.

Після захоплення Медведівського монастиря уніатами перейшов до Києва, де працював у друкарні Києво-Печерської лаври, опанувавши там мистецтвом карбування по міді.

Потім попрямував у Молдо-Валахію, де жив у монастирі Св. Миколая – Трейстени, а незабаром перейшов у скит Кирнул. У молдавських монастирях всього пробув близько трьох років, борючись під керівництвом старців о. Василя, о. Михайла і о. Онуфрія.

Будучи 24 років здійснив подорож на Святу Гору Афон, куди він зі своїм супутником ієромонахом Трифоном прибутку 4 липня 1746, напередодні пам’яті преподобного Афанасія Афонського; оселився в монастирі Пантократор. Жив у злиднях близько 4-х років.

В 1750 на Святу Гору прибув молдавський старець о. Платона – схимонах Василь, який постриг Платона в мантію з нареченням йому імені Паїсій.

В 1758, на 36-му році життя, о. Паїсій був рукоположений в ієромонаха. При збільшенні числа своєї братії, на їх прохання, о.Паісій виклопотав у Пантократора стару келію пророка Іллі і приступив до пристрою скиту пророка Іллі, ставши засновником одного з найбільших скитів на Афоні.

З часом, зважаючи воєнних дій між Росією і Туреччиною, в яку були залучені і грецькі ченці Афону, вирішив піти разом зі своєю братією в Молдо-Валахію, де поклав труди до вдосконалення тамтешньої чернечого життя. З благословення митрополита Молдавського в Яссах отримав у 1763 Свято-Духів монастир в Драгомірне в Буковині, де встановив суворий чернецький порядок, причому богослужіння здійснювалося і церковнослов’янською, і на румунською. Після того як Драгомірня по закінченні російсько-турецької війни (по договором 1774 р.) перейшла до Австро-Угорщини, керував Секульскім монастирем, звідки в 1779 перейшов в Нямецький (поблизу міста Тиргу-Нямц ( рум. Trgu Neamţ )).

В 1790 в Нямецький монастир, який до того часу був зайнятий російськими військами, архієпископом Катеринославським і Херсонським (кафедра тоді була в Полтаві) Амвросієм (Серебреніковим), за рік до того призначеним місцеблюстителем Молдо-Влахійской екзарха, був зведений у сан архімандрита.

У Нямецької лаврі він багато трудився над перекладами святоотецьких творів і створив слов’янську звід ” Добротолюбія “.

2. Спадщина
Переклади Паїсія з грецької на “славенський” мова довгий час були єдиними в Росії і читалися всюди. Такі: збірник ” Добротолюбіє “, твори преподобного Ісаака Сиріна, Феодора Студита, преподобного Варсонофія, святителя Григорія Палами, преподобного Максима Сповідника, Іоанна Златоуста і багато іншого.

Широко відомі повчальні праці Паїсія Нямецького (Величковського).

За словами історика Г. П. Федотова, “Паїсій Величковський стає батьком російської старчества. Безпосередньо пов’язана з ним Оптина пустель і Свято-Успенська Саровська пустель робляться двома центрами духовного життя: два вогнища, у яких відігрівається замерзла Росія “.

Справив значний вплив на багатьох православних подвижників Росії кінця XVIII і XIX століть. Серафим Саровський отримав благословення на догляд у Саров від затворника Китаївської пустині (під Києвом) старця Досифея, який був духовно пов’язаний з обителлю преподобного Паїсія і направляв туди своїх учнів. Збірник “Добротолюбіє” був настільною книгою Прохор Мошнін – майбутнього старця Серафима Саровського.

З його духовною спадщиною пов’язана історія старчества в Оптиної пустелі. Перші Оптинського старці – преподобні Лев (Леонід), Макарій, Мойсей – були прямими учнями учнів преподобного Паїсія, а їх учнем з’явився Амвросій Оптинський.

Був прославлений у лику святих на Помісному Соборі Російської православної церкви 1988. Пам’ять – 15 листопада по юліанським календарем.