МИТРОПОЛИТ ФИЛИП ВІДПОВІВ НА АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ЦЕРКОВНОГО ЖИТТЯ (інтерв’ю)

— Вельмишановний Владико, 27 травня 2022 року в історії Української Православної Церкви відбулася знаменна подія — Помісний собор. На ньому Ви очолювали делегацію від Полтавської єпархії. Розкажіть, будь-ласка, про хід і підсумкові рішення Собору.

— Я не можу сказати, що Помісний собор — це якась екстраординарна подія. Постали певні проблеми. Їх продиктувала обстановка воєнних дій. Тож потрібно було визначитися, які рішення приймати, як діяти.

Для участі в соборі з’їхалися представники духовенства, монашества, єпископату, миряни з різних куточків України. Вони підтвердили регулююче значення Грамоти, дарованої нашій Церкві Святішим Патріархом Олексієм ІІ у 1990 році. Нагадаю, цей документ проголошує самостійність УПЦ, її незалежність в управлінні, фінансовій діяльності тощо.

Під час обговорення нагальних проблем було запропоновано внести певні зміни і доповнення до Статуту Української Православної Церкви.

— В суспільстві ця тема жваво обговорюється…

— Дійсно. Але на чому ж акцентують увагу? На тому, що зі Статуту прибрали уточнення — «Московський Патріархат». Це вигадка. Не прибирали, бо в документах такого визначення не було від початку. Про яку б структуру Української Православної Церкви не йшлося: парафію, монастир, синодальний навчальний заклад, недільну школу, — ніде ви не знайдете посилання на приналежність до Московського Патріархату. Звичайно й управлінської, юридичної чи то фінансової залежності теж не передбачалось. Ці положення вкотре були підтверджені під час Помісного собору, деякі формулювання в тексті Статуту відредаговані у відповідності до вимог часу і настроїв православного народу.

— Як в рішеннях Собору сформульовано позиції УПЦ стосовно військової агресії РФ проти України?

— Нічого вигадувати не будемо. Звернемося до Постанови Помісного собору. Там є окремий пункт, присвячений трагічним подіям, які охопили країну. Говориться буквально наступне: Собор засуджує війну як порушення Божої заповіді «Не вбивай!» і висловлює співчуття усім постраждалим.

Так прописано в документі, ухваленому учасниками Собору. Але ще до його скликання, у перші ж дні воєнних дій Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Онуфрій висловив своє ставлення до збройного нападу РФ. Будь-хто, при бажанні, може ознайомитися з цим Посланням. Для нас, вірних УПЦ, слово Предстоятеля є настановою. Його позиція — позиція всієї Церкви.

Стосовно Полтавської єпархії. Відповідні заяви й роз’яснення озвучував я особисто як Керуючий єпархією. Вони доступні для ознайомлення. Зокрема наголошувалося на неприпустимості про вокативних дій певних можновладців і ЗМІ, які розхитують суспільну ситуацію, здійснюючи тиск на релігійні громади УПЦ. Отже, позиція висловлена. Вона незмінна. Нею ми скеровуємось у повсякденній практиці до нинішнього часу.

— Які зміни були внесені учасниками зібрання в Статут про управління УПЦ?

— За постановою Собору, на період воєнного стану, коли зв’язки між єпархіями та церковним керівним центром ускладненні або відсутні, єпархіальним архієреям надаються додаткові права у вирішенні поточних питань. До поновлення можливості інформувати про них Синод і Предстоятеля УПЦ.

Щодо міжцерковних зв’язків. Скасовано статутне положення про участь українських архієреїв в Соборах РПЦ та обранні Патріарха Московського. Норма існувала в документі з 1990 року. Далі. Блаженніший Митрополит Київський, за оновленим Статутом, не є постійним членом Священного Синоду РПЦ.

— Як оцінили делегати Собору висловлювання Патріарха Кирила стосовно війни в Україні?

— Реакція на висловлювання Патріарха Кирила була засуджуюча. В підсумковому документі є окремий пункт на цю тему. Водночас Собор звернувся до влади України та влади Російської Федерації з проханням продовжувати пошуки спільного рішення заради припинення кровопролиття і встановлення миру.

Зауважу, оприлюднена позиція нашої Церкви є наочним свідченням незалежності УПЦ, консолідації її духовенства і мирян в умовах трагічного виклику. Ми усіляко підтримуємо Україну, наші сподівання з державою та українським воїнством. А молитви — за мир і стабільність в країні.

— Яким є ставлення Церкви до випадків співпраці деяких священнослужителів з окупаційною владою?

— Звичайно ж, Церква не схвалює подібних проявів. Однак ми, на рівні єпархії, не беремося коментувати події, що сталися на Сході України, на непідконтрольних територіях. По-перше, тому що служимо в межах цілком конкретного регіону. По-друге, ми не маємо перевіреної інформації: новини з інтернету — це не доказова база для звинувачень. Далі — очевидна річ. Розслідування проводять і виносять рішення правоохоронні органи України. За законом, це їхня компетенція.

Згоден, громадськість може наполягати на певних коментарях щодо негативних явищ, які ймовірно пов’язані з церковним середовищем. Священноначалля УПЦ відгукується на ці побажання. Але, повторюся, коли проблема має загальноцерковне значення, а звинувачення доведенні.

В Полтавській єпархії випадків колаборації не зафіксовано. Говорю про це з усією відповідальністю як Керуючий єпархією.

— В чому за нинішніх умов Українська Православна Церква вбачає свою місію?

— Церква покликана з небуття у буття вченням, словами і життям Господа нашого Іісуса Христа. Її прагнення в усі часи — вести народ Божий до спасіння. Вести народ означає бути з народом, бути його совістю. Так було і так є сьогодні на православній землі України. Церква живе радощами і бідами своїх вірних. За богослужіннями в храмах ми молимося за мир в Україні, молимося за нашу Полтавщину, її синів і дочок, які боронять Батьківщину, молимося за перемогу. Іншого ставлення не може й бути.

— За якими напрямами клірики і віряни Полтавської єпархії здійснюють соціальне служіння, про кого турбуються?

— Шлях до Христа, шлях до Спасіння в умовах біди, яка постукала в людські домівки, в наші серця — він один: маємо допомагати усім, хто потребує допомоги. Полтавська єпархія, усі наші приходи долучилися до цієї доброї справи. В усіх монастирях живуть тимчасово переміщені особи, по простому біженці. Ми допомагаємо цим людям чим можемо: годуємо, одягаємо, взуваємо, надаємо прихисток. До наших приходів звертаються з безліччю питань. Вирішуємо проблеми з харчуванням, постачаємо одяг, засоби гігієни, медикаменти. Дехто звертається по допомогу в поновленні втрачених документів, працевлаштуванні, пошуках житла.

Окрема наша турбота — поранені воїни. Священство і волонтери опікуються їхнім самопочуттям. Відвідують військові лікарні, інші медзаклади, приносять продукти, ліки, підтримують бійців душевною розмовою, молитвою. Можливо, саме в такі тяжкі часи й пізнаєш справжню ціну любові, милосердя, щирого співчуття.

Ми не робимо це заради піару чи реклами. Про добрі справи не кричимо. Головне, аби постраждалі люди, дорослі і діти, відчували реальну підтримку.

— А чи підтримують саму Полтавську єпархію, до прикладу, державні структури, громадські організації?

— Належної підтримки ми, на жаль, не відчуваємо. В суспільстві панує хибний стереотип: мовляв, позиція УПЦ не патріотична, бо це ворожа Церква («московська»). Це неправда. Українська Православна Церква є Церквою українського народу, яка існує з часів Хрещення Київської Русі святим князем Володимиром.

Люди бачать, як ми піклуємося про них. Кожного дня. Щоб там не було, але доброта — це Боже чудо. І вона ніколи не буває марною. Тож, як говорив святитель Лука Войно-Ясенецький, роби, що повинен, і нехай буде, що буде.

— На завершення нашої бесіди, вельмишановний Владико, просимо Ваших духовних порад, пастирської підтримки усім, хто зазнає втрат і бідувань у ці тяжкі часи, кому було і залишається розрадою Слово Боже.

— Я хочу побажати полтавцям допомоги Божої, побажати миру і добра. Ми віруємо во Христа Іісуса, віримо що Він над усіма, зі всіма і в душі кожної людини. Закликаю наших вірян до молитви за мир. Нехай бойові дії якнайшвидше закінчаться перемогою, щоб припинилися вбивства і руйнування, щоб Україна відродилася, щоб на нашій землі запанували мир, любов і злагода.

Підготовлено прес-службою Полтавської єпархії УПЦ