Григорій (Лісовський Григорій Якович) (25.01.1845, с. Сорочинці Прилуцького пов. Полтавської губ. – 03.03.1927, м. Полтава) – церковний діяч, митрополит (1926).
Син псаломщика. Закінчив Полтавську духовну семінарію (1867). 29.10.1867 рукопокладений у диякони Сампсоніївської церкви Полтавської військової гімназії (кадетського корпусу), пізніше призначений помічником законовчителя цього закладу. 28.12.1873 на з’їзді уповноважених від духовенства Полтавського училищного округу обраний на вакантне місце в. о. доглядача Полтавського духовного училища, 23.11.1890 «в изъятие из правил» (відсутність вищої богословської освіти) призначений доглядачем училища. Працював на цій посаді до закриття навчального закладу 1918. 06.01.1874 уведений у священицький сан. До влаштування при училищі власної церкви був священиком Полтавського Успенського кафедрального собору. 12.10.1876 затверджений настоятелем церкви Різдва Іоанна Предтечі при духовному училищі. У різні роки був членом низки будівельних комісій: з 1873 – зі спорудження будинку Полтавського духовного училища, з 1890 – Полтавського єпархіального жіночого училища, з 1893 – із перебудови Сампсоніївського храму на Шведській могилі та встановлення нового пам’ятника на Братській могилі російських воїнів, з 1898 – зі спорудження приміщення церковно-вчительської школи на Шведській могилі, з 1899 – із розширення Успенського кафедрального собору, з 1901 – із розширення будівлі Полтавської духовної семінарії, з 1905 – зі спорудження Лубенського єпархіального жіночого училища. З 1884 обирався членом, 1902, 1904, 1907 – головою Єпархіальної училищної ради. З 1889 був членом Полтавського відділення Православного місіонерського товариства, з 1890 – головою правління емеритальної каси духовенства єпархії, з 1890 – помічником голови, з 1902 до 1912 – головою ради Полтавського єпархіального Свято-Макаріївського братства, з 1891 – членом Розпорядчого зібрання Єпархіального комітету, що займався збором пожертв для постраждалих від неврожаю, з 1899 – членом-співробітником нововідкритого Полтавського відділення Православного Палестинського товариства, головою ради Олександро-Миколаївської церковно-вчительської школи на Шведській могилі, з 1902 – головою шкільної комісії Єпархіальної училищної ради, з 1907 – головою ради Полтавського єпархіального жіночого училища. Друкувався у «ПЕВ». Під час Першої світової війни завідував одним із міських лазаретів для поранених воїнів. У трав. 1917 обирався до Полтавської ради солдатських та робітничих депутатів від духовенства та мирян. Після ліквідації духовного училища був парафіяльним священиком при Макаріївському храмі м. Полтава. У жовт. 1921 рукопокладений у сан єпископа Лубенського, вікарія Полтавської єпархії, 30.01.1922 призначений єпископом Полтавським і Переяславським. Через деякий час уведений у сан архієпископа, а за кілька тижнів до смерті – митрополита. У своїй діяльності дотримувався старослов’янської, екзархістської орієнтації, хоча в останні роки не відкидав також ідеї створення автономної української церкви. Користувався величезною любов’ю та повагою всього православного населення міста. Неодноразово зазнавав утисків з боку органів радянської влади. Похов. біля Полтавської Макаріївської церкви.
Нагороджений набедреником (1874), благословенням Св. Синоду (1876), скуфією (1877), камилавкою (1881), орденами св. Анни 3-го, 2-го і 1-го ст. (1886, 1894, 1910?), св. Володимира 4-го і 3-го ст. ст. (1898, 1905), палицею (1902), наперсними хрестами з Кабінету Його Імператорської Величності, без прикрас і з прикрасами (1909, 1913), митрою, діамантовим хрестом на клобук (1926).
