Зразки документів

Розірвання церковного шлюбу

Церква засуджує розлучення з тієї причини, що богоустановленний порядок шлюбу його не мав на увазі. У бесіді з фарисеями Господь Ісус Христос сказав їм у відповідь: Чи ви не читали, що Той, Хто створив спочатку чоловіка і жінку створив їх? І сказав: Покине тому чоловік батька й матір, і пристане до дружини своєї, і будуть обоє вони одним тілом, так що вони вже не двоє, але одна плоть. Отже, що Бог поєднав, людина нехай не розлучає. Вони кажуть Йому: А чому ж Мойсей заповів дати листа розводового, та й відпускати? Він каже їм: Мойсей за ваше жорстокосердя дозволив вам відпускати дружин ваших, спочатку ж так не було так (Мф. 19; 4-8). Але неміч людського єства така, що “вмістити” цієї заборони деякі віруючі не можуть.

Розлучення в Православ’ї засуджується, але зізнається, як вираз церковної ікономії, як поблажливість до людської немочі. При цьому право розірвання церковного шлюбу і дозвіл на вступ в новий шлюб належить тільки архієреєві. Для того щоб єпархіальний архієрей зняв колишнє благословення і дав дозвіл на вступ в новий церковний шлюб, необхідно свідоцтво про розлучення і відсутність канонічних перешкод до нового шлюбу. Православною Церквою допускається не більше трьох шлюбів.

Перелік мотивів для церковного розлучення був досить широкий, незважаючи на те, що в Євангелії Господь вказує тільки одну таку причину: перелюбство (Див .: Мф. 5; 32).

Так, Помісний Собор Російської Православної Церкви в 1918 році в “Визначенні про приводи до розірвання шлюбного союзу, освяченого Церквою” називає такі:

    • Перелюбство однієї зі сторін
    • Вступ кого-небудь з подружжя в новий шлюб
    • Відпадання чоловіка або дружини від Православ’я
      протиприродні пороки
    • Нездатність до шлюбного співжиття, що настала до шлюбу або стала наслідком навмисного самокалічення
    • Захворювання проказою або сифілісом
      Тривала безвісна відсутність
    • Засудження до покарання, сполученого з позбавленням всіх прав стану
    • Посягання на життя або здоров’я дружини або дітей
    • Снохачество або звідництво
    • Витяг вигод з непотребства чоловіка
    • Невиліковна тяжка душевна хвороба
    • Зловмисне залишення одного чоловіка іншим.

Цей перелік підстав для розірвання шлюбу в своїй основі є дійсним і зараз, крім деяких екзотичних для нас нюансів (наприклад, позбавлення прав стану). У документі “Основи соціальної концепції Російської Православної Церкви”, прийнятому Ювілейним Архієрейським собором у серпні 2000 року, додаються до перерахованих ще і такі причини:

  • Захворювання на СНІД
  • Медично засвідчені хронічний алкоголізм або наркоманія
  • Вчинення дружиною аборту при незгоді чоловіка.

Щоб отримати розірвання церковного шлюбу, необхідно направити в єпархіальне управління заповнений бланк прохання (прикріплений файл) і прикласти ксерокопії свідоцтва про розірвання шлюбу з РАГСу і свідоцтво про вінчання.

Поховання за православним обрядом

За канонічним традиціям Православної Церкви, сформованим ще в епоху Вселенських Соборів (IV VIII ст.), Поминати самогубців в православному храмі забороняється. Канонічна заборона на це пов’язаний з богоборного характером самогубства як такого. Життя кожної людини є дорогоцінний дар Божий. Отже, той, хто самовільно накладає на себе руки, по-блюзнірськи відкидає цей дар. Це особливо має сказати про християнина, життя якого подвійно є дар Божий – і по єству, і по благодаті спокути. Накладає на себе вбивчу руку християнин подвійно ображає Бога: і як Творця, і як Спасителя. Само собою зрозуміло, що таке діяння може бути плодом тільки повного невіри і відчаю в Божественному Промисел, без волі якого, за євангельським словом, і волосина не впаде з голови віруючого. А хто чужий віри в Бога і сподівання на Нього, той далекий і Церкви. Вона дивиться на вільного самогубця як на духовного нащадка Юди зрадника, який, відрікшись від Бога і Богом зацькований, “шед повісився”.

Тому за церковними канонами, самогубців (до таких належать також убиті на дуелі, злочинці, убиті під час розбою, люди, наполягли на евтаназії) і підозрюваних в самогубство (наприклад, потонули при невідомих обставинах) не можна відспівувати в храмі, поминати в церковній молитві за Службою Божою і на панахидах. Самовбивця не ховають на церковних цвинтарях.

Проте, як в Російській Церкві, так і в інших Помісних Православних Церквах, вважали за можливе, ретельно дослідивши обставини, що призвели кожного конкретного члена Церкви до самогубства, допускати відспівування і церковне поминання тих з них, хто наклав на себе руки в стані засвідченого третіми особами психічного розлади, душевної хвороби. На цій підставі єпархіальні церковні установи з благословення правлячого єпископа можуть видавати дозволи на відспівування самогубців, щодо яких точно відомо, що самогубство було скоєно ними не в стані душевного озлоблення або холодного розрахунку, не в пориві нарікання або богоборства, а в стані психічного нездоров’я.

Крім того, церква дозволяє ховати за церковним звичаєм так званих “випадкових самогубців” – тобто не розрахували дозу алкоголю, що випили по помилку отрута, випадково розряду в себе ствол при чищенні зброї, що випали з вікна і т.д. і т.п., а також тих, хто пожертвував своїм життям для порятунку життя чужої.

На особливу увагу заслуговують випадки, коли людина була убита, але вбивці постаралися інсценувати самогубство. Якщо є хоч найменший привід сумніватися в тому, що це було самогубство – тобто покійний ніколи не виявляв таких намірів і т.п., то відспівування, як правило, відбувається.

Щоб отримати дозвіл на поховання за православним обрядом людини пішов з життя не належним чином, необхідно направити в єпархіальне управління заповнений бланк прохання(прикріплений файл) і прикласти ксерокопії свідоцтва про смерть та довідку про психічне захворювання.

Загальна прохання від мирянина