Майбутня ігуменя й преподобномучениця Олімпіада народилася в 1875 році в з. Вербецьки Кобеляцького району Полтавської області. батььки настоятельниці були глибоко віруючими людьми. Її матір Марія Федорівна (проста селянка, без освіти) в 1917 році прийняла чернецтво із іменем Афанасія в Козельщанському монастирі. Чин постригу звершив архімандрит Олександр (Петровський), який у той час обіймав посаду благочинного Козельщанського округу й був духівником обителі. Батько матінки закінчив життя в ангельській схимі в одному із київських монастирів.
Майбутня свята було б відносно ранньою дитиною у своєї матері, вона народила її в 15 років. Хрестили дівчинку в Свято-Вознесенській церкві села Горішні Млини Кобеляцького повіту й нарекли їй ім₺ я Олена. Освіту отроковиця отримала в Кобеляцькій гімназії. Досить грамотною вона не вважалася, однак від природи був наділена світлим розумом й прекрасною пам яттю. Доти ж, серед ровесників по навчанню вирізнялася терпінням й старанністю. Після закінчення гімназії в 1889 році, випускниця Вербецька півроку працювала помічником вчителя підготовчих класів цього навчального закладу.
Олена росла досить релігійною. У 18 років (30 жовтня 1893 року) дівчина вступила у Козельщинський монастир. Указом консисторії за №18320 від 13 липня 1904 року вона була зарахована до послушниць цієї обителі. А 17 травня 1915 року владика Феофан (Бистров) звершив чернецький постриг послушниці Єлени із нареченням їй імені Олімпіада.
На той час обитель очолювала ігуменя Олімпіада І (також Єлена). Благородна, інтелігентна й високоосвічена настоятелька (із багатого купецького роду Дмитрієвих) була взірцем для молодої інокині й її прекрасною наставницею. Олімпіада-старша забудовувала й облаштовувала монастир, а Олімпіада -молодша була її правою рукою: вона вела складне діловодство й бухгалтерські справи обителі. Пройде час, й останню призначать приємницею своєї попередниці. Мирські й чернецькі імена цих матерів обителі були однаковими, але чернецькі долі абсолютно різними. Ігуменство Олімпіади І припаде на годину щасливого злету й успішного розквіту Козельщинського монастиря, а Олімпіади ІІ —на період його болісного падіння й страшного занепаду.
Нова ігуменя
У 1916 році владика Феофан возвів черницю Вербецьку в чин ігумені. Жезл настоятельства єпископ вручив матушці безпосередньо в соборі Різдва Богородиці Козельщинської обителі (цей храм мав приділ, освячений на вшанування святої мучениці Олімпіади — небесної покровительки обох монастирських керівничих). Лише трохи понад року втішалася матушка мирним молитовно-господарським життям обителі. А із початком «нових часів» материнське серце її знала спокою: воно розривалося від болю за рідну обитель, безмежно страждало за вручених їй Богом сестер, не могло змирится із розгулом неправди й беззаконня.
Після 1917 року земля й частина монастирського майна були націоналізовані.
Перед закриттям монастиря надбрамна ікона Богородиці, котра перебувала при центральному вході в Козельщинську обитель, раптом заплакала кривавими сльозами. Багряні краплі появлялися на лику Пречистої щоденно. Багато богомольців стікалося до святині, проливаючи покаянні сльози перед нею. Радянська влада, щоб не розповсюджувалися чутки про диво Божої Матері, не підпускали людей, які приходили до неї на поклоніння. Сльози, котрі проступали на образі, безбожники густо замальовували фарбами, але за годину образ знову орошався червоними краплями. Сльози текли по ланітах Богоматері й навіть капали із ікони на землю. Їх сліди на землі буквально «вигризалися» працівниками охорони.
Для повної перемоги над чудотворною святинею невіруючі «дослідники» віддали її на експертизу. У результаті такого «наукового підходу» було б складено документ «про лжечудеса від ікони, вигаданих мракобісами». Щоб засвідчити й підтвердити «доведені факти», комуністи змушували церковників підписати дані папери. За відмову це здійснити монастирського священика Іліодора (Данилевського), черницю Феофанію (Зонову, згодом ігуменя обителі) й рабу Божу Ганну Миколаївну Богаєвську було заслано на Урал. Саме з цього й почалися відкриті й офіційні репресії проти обителі й її мешканців.
Восени 1929 року монастир юридично закривають. Серед білого дня група комсомольців на підводах под” їхали до обителі й з величезним ентузіазмом повністю пограбували монашеські келії й поспіхом захопили монастирське майно. Монахинь зібрали всіх разом й вивезли, а потім частково розпустили. У соборі було б влаштовано театр. Мармур із іконостасу було б використано в господарських цілях. На іконних дошках зі зворотного боці писали портрети передовиків виробництва.
Після закриття монастиря сестри перейшли жити в скит, духівником якого був архімандрит Олександр (Петровський), нині канонізований священномученик Олександр, архієпископ Харківський.
Мученицький подвиг
Доля ігумені Олімпіади ІІ після знищення останнього монастирського притулку була дуже складною й обірвалася трагічно. Вочевидь, що літня, втомлена роками й великими працями настоятелька могла у той час вибрати для себе тихий спосіб життя: піти на покій й прожити залишок своїх днів в одному із найближчих невеликих поселень чи на батьківщині, заробляючи на хліб насущний, однак невтомна сповідниця Христової віри узяла під свої руки тяжкий хрест мучеництва.
Спочатку їй довелося витерпіти страшний голод 1933 року, потім перенести проживання по людях. Нарешті, вона перебралася до Полтави, де таємно мешкала на квартирі. Потрапивши в обласне місто, вон почала збирати навколо себе православних жінок, опікати черниць із розорених монастирів. Про це розповідали полтавські старожили й згадували козельщинські насельниці.
У лютому 1938 року було підписано ордер на арешт матушки Олімпіади, але одразу здійснити це не вдалося: вірні люди матінку ретельно переховували. Однак, донос зрадниці зробив свою справу, й 18 березня маткшку усе-таки відправили у в “язницю. Ігумені було інкриміновано злочинну участь у штучно сфабрикованому органами НКВС Московському Центрі контрреволюційної фашистської організації церковників (КРФОЦ), який нібито був зв’язаний з гестапо гітлерівської Німеччини і мав свої осередки в Полтавській обл. Організатором і координатором відгалужень КРФОЦ на Полтавщині за цією схемою вважався владика Митрофан (Русинов). Підсудними у цьому процесі проходило близько 40 осіб духовенства та церковнослужителів Полтавщини.
Шістдесятитрьохлітня ігуменя трималася у в” язниці із глибокою людською порядністю й високим християнським достоїнством. Її відповіді на допитах були чіткими й безкомпромісними. Старожили згадували, що матушку надзвичайно жорстоко катували, їй навіть вирізали на грудях хрест.
На початку червня 1938 року матушку Олімпіаду викликали до залу суду й зачитали страшний вирок: «Вербецьку Олімпіаду Костянтинівну розстріляти. Майно, яке належить особисто Вербецькій, конфіскувати». 2 червня 1938 року відбувся масовий груповий розстріл в урочищі Триби під Полтавою. Серед розстріляних значилося й прізвище Вербецька…
Поранених скинули в кар’єр разом із вбитими, і напівживих прикидали зверху піском. Реабілітована Полтавською обласною прокуратурою 22.06.1990. 18 квітня2008 засіданням Св. Синоду УПЦ колишня ігуменя Козельщинського монастиря Олімпіада ІІ була причислена до лику місцевошанованих святих, 02 червня 2008 р. в Козельщинській обителі пройшло урочисте прославлення її як преподобномучениці.
