«Согреших паче всех чоловек, един согреших Тебе»
Тропар 2-ої пісні Великого канону св. Андрія Критського
(в понеділок 1-ої седмиці Великого Посту)
Улюблені в Господі всечесні отці, дорогі брати й сестри!
Милостивий Господь, Який не полишає людину у всіх шляхах її життя, знову привів нас на початок Великого посту.
Сей духовний подвиг починається цього року незвичайно рано. Щойно відлунали урочисті співи Різдва і Богоявлення, як Церква вводить нас у дні скорботи про гріхи і скорушення про свої падіння — Святу Чотиридесятницю. Не встигли ми насолодитися духовною радістю, як покликані вже до суду совісті, до болісної праці покаяння.
Я думаю, що ми можемо побачити в цій, здається, випадковій обставині глибокий і спасительний для нас урок: дні людського життя також закінчуються вельми скоро, і всякий із нас буде покликаний дати відповідь перед Судом Божим, і вже не радісно, але «гірко буде в останній день, коли душа від тіла розлучатися буде» (тропар 4-ої пісні покаянного канону).
Така доля грішників. Проте ми віримо у велику силу покаяння, і весь досвід Церкви підтверджує істинність нашої віри. Покаянням грішники стають праведниками, потонулі в пучині пристрастей — святими, затьмарені — світлими; ті, хто лежав у пороху земному, підносяться до небес.
Початком же покаяння і видимим його виявом хай служить кожному з нас небоязне відкриття своїх гріхів, сповідь чесна і нелицемірна. «Ніщо не є настільки згубним для гріха, як його викриття і засудження, з’єднане з покаянням і сльозами. Ти засудив свій гріх? Цим ти склав із себе тягар. Хто говорить це? Сам Суддя-Бог. «Почнемо судитися; говори ти, щоб виправдатися» (Іс. 43, 26). Чому, скажи мені, ти соромишся сказати про гріхи? Хіба ти говориш людині, яка почне докоряти тобі? Хіба сповідаєшся перед рабом, який розголосить твої справи? Господу, Промислителю, Людинолюбцю, Лікареві показуєш ти рану. То хіба Він, Який знає наші справи ще до здійснення їх, не знатиме, якщо ти не скажеш? Хіба гріх від викриття його робиться важчим? Навпаки, легшим.
І Бог вимагає від тебе зізнання не для того, щоб покарати, але щоб простити; не для того, щоб Йому дізнаватися про гріх твій, — хіба Він і без цього не знає? — але для того, щоб ти дізнавався, який борг Він дарує тобі. Він хоче показати тобі велич Своєї Благості для того, щоб ти невпинно дякував Йому, щоб був повільнішим на гріх, більш ревним до чесноти. Якщо ж ти не скажеш про велич боргу, не пізнаватимеш і переваги благодаті. Я не примушу тебе, говорить Він, виходити на середину видовища і оточувати себе безліччю свідків; Мені одному, наодинці, скажи гріх, аби Я вилікував рану і позбавив від хвороби», — говорить святитель Іоанн Златоуст.
Та навіть просте зізнання в гріхах для багатьох — непосильна праця і ноша, яка, здається перевершує сили. Тому немічна людина вигадує для себе виправдання — сподіваючись таким чином обманути Самого Бога, сховатися від очей Всевидющого. Так у засліпленні першого гріха Адам намагався сховатися від Лиця Божого (Бут. 3.8).
Однак марна праця виправдання! Бо людина не владна сама виправдовувати себе, але тільки Бог, по милості Своїй, «має владу на землі прощати гріхи» (Мф. 9.6). І люблячий Бог завжди милує того, хто кається, прощає того, хто засуджує самого себе, зціляє того, хто небоязно обнажає свої гріховні рани.
Хай же скорботний подвиг посту допоможе кожному знайти радість покаяння, хай тяготи утримання будуть винагороджені радістю причастя Святих Таїн, хай самоосуд і самодокоряння приведуть всякого до високої духовної радості Святої Пасхи!
ЗАКЛИКАЮ ГОСПОДНЄ БЛАГОСЛОВЕННЯ НА ВСІХ
ХТО ВСТУПАЄ У ПОДВИГ ПОСТУ!
Смиренний +Филип, з ласки Божої архієпископ Полтавський і Миргородський ваш молитвеник перед Всемилостивим Богом
