Архієпископ Сильвестр (у миру Іустин Львович Ольшевський; 31 травня 1860, село Косівка, Сквирський повіт, Київська губернія – 26 лютого 1920, Омськ) – єпископ Руської Православної Церкви; з 4 червня 1915 єпископ; з 1918 – архієпископ Омський і Павлодарський.

Прославлений у лику святих новомучеників і сповідників Російських Російською православною церквою в 2000.

Народився в сім’ї диякона. Закінчив Київську духовну семінарію ( 1883), Київську духовну академію ( 1887) зі ступенем кандидата богослов’я.

Будучи семінаристом, був визначений читцем до професора академії архімандриту Сильвестру (Малеванський), який мав слабкий зір, надавав йому технічну допомогу при написанні перших двох томів з п’ятитомної праці “Догматичне богослов’я”.

1.2. Місіонер і священик
З 27 жовтня 1887 – вчитель церковно-парафіяльної школи в селі Липівка Київського повіту.

З 15 січня 1888 – викладач Закону Божого в двухклассном міністерському училищі в містечку Шпола того ж повіту, де великий вплив мали штундисти – прихильники протестантського течії, близького до баптизму (а потім і злився з ним).

З 7 березня 1889 – київський єпархіальний місіонер, вчитель церковно-парафіяльної школи Київського Свято-Володимирського братства.

З 1890 – полтавський єпархіальний місіонер і викладач історії, пастирського богослов’я, літургіки і гомілетики в Полтавській духовній семінарії.

Займався місіонерською діяльністю протягом двох десятиліть. Активно протидіяв розвитку баптизму на Україні, написав книгу “Викриття штунди в біблійних текстах” з критикою поглядів представників цієї течії, яка стала посібником для місіонерів і священиків. Заявляв, що “відступники, штунда різних найменувань, суть зрадники і вороги святої Церкви, зрадники і вороги держави, зрадники і вороги всього слов’янства”.

З 2 лютого 1892 – священик (целібат), зарахований до кліру Полтавського кафедрального собору.

З жовтня 1892 по 1896 – керівник і законовчитель жіночої недільної школи міста Полтави.

З 1896 року – єпархіальний спостерігач церковних шкіл Полтавської єпархії.

З 12 травня 1902 – протоієрей.

Організовував богословські читання для інтелігенції і особисто в них брав участь. За його ініціативою було створено “Братство законовчителів і педагогів в пам’ять батька Іоанна Кронштадтського “, виданий Переяславський Полтавський патерик. В адресі, піднесений йому до п’ятнадцятиріччя церковно-шкільної роботи, його діяльність була охарактеризована так:” По градам й селами, по далеким і закутковим околиць нашої єпархії Ви розносили гарячий заклик до дружної роботі і, прояснюючи у свідомості духівництва священну місію нашої школи, Ви непомітно вкладали перші цеглини у фундаменти тих шкільних будівель, мережею яких з такою разючою швидкістю покрилася наша Полтавська єпархія “. В 1911 єпархіальний з’їзд заснував при Полтавському та Лубенському жіночих єпархіальних училищах дві стипендії імені протоієрея Іустина Ольшевського, в пам’ять про його діяльність.

10 грудня 1910 пострижений в чернецтво і возведений у сан архімандрита. Багато років до постригу вів чернече життя, жив у скромній келії при монастирському готелі.

1.3. Єпископ
З 16 січня 1911 року – єпископ Прилуцький, вікарій Полтавської єпархії.

З 13 листопада 1915 – єпископ Челябінський, вікарій Оренбурзької єпархії.

З 4 червня 1915 року – єпископ Омський і Павлодарський. Брав участь у роботі Помісного собору 1917-1918.

Після видання більшовицькою владою декрету про відділення церкви від держави організував у Омську хресний хід ( 4 лютого 1918), в ході якого звертався до народу із закликом зберігати православну віру і захищати храми. В ніч з 5 на 6 лютого був заарештований більшовиками, при арешті був убитий економ владики Микола Цикура. Ці події викликали обурення парафіян. Закрилися установи, магазини, навчальні заклади, червоногвардійці на вулицях розганяли народ. Влада спочатку ввели в місті стан облоги, але вже 8 лютого були змушені звільнити архієрея.

З 5 травня 1918 року – архієпископ.

1.4. Соратник А. В. Колчака
У листопаді 1918 був обраний главою тимчасового Вищого церковного управління Сибіру (Див. статтю Російська православна церква за кордоном). У період, коли він займав цей пост, в Сибіру був скасований декрет про відокремлення церкви від держави. Церква отримала відібрані в неї землі і власність, в школах відновлено викладання Закону Божого, в Сибіру була відновлена ​​навчальна діяльність в п’яти духовних семінаріях і в п’яти духовних училищах.

29 січня 1919 привів до присяги адмірала А. В. Колчака як Верховного правителя Росії. У березні організував хресний хід за участю Колчака і членів його уряду. Відновив інститут військових священиків, а серпні 1919 благословив учасників з’їзду козацьких військ Росії. Церковне управління, очолюване ним, розсилало відозви, в яких роз’яснювалася антихристиянська суть більшовизму. В Омську видавалися журнали “За святую Русь” і “Сибірський благовісник”.

Активно підтримував рух хрестоносців, що виникло в колчаківському армії за ініціативою професора Д. В. Болдирєва та протоієрея Петра Різдвяного, що створили в Омську Гермогеновское братство по організації Дружин Святого Хреста і Зеленого Прапора. Владика відслужив молебень перед відправкою на фронт першої роти добровольців-хрестоносців, особисто приколював на груди хрести командирам добровольців, освятив хрести та хоругву дружини хрестоносців і благословив учасників дружини іконою Святителя Миколая.

1.5. Арешт і мученицька кончина
Після відступу колчаківському армії залишився в своїй єпархії. Заарештований більшовиками в Омську в кінці 1919 року. Перебував в ув’язненні близько двох місяців, за даними містяться в його житії, був підданий жорстоким тортурам, від яких загинув.

2. Канонізація
В 1998 був прославлений як місцевошанованих святий Омської єпархії.

Митрополит Омський і Тарський Феодосій (Процюк) так розповів набуття мощей святого:

Коли я сюди приїхав, мені відразу розповіли про останній омському дореволюційному архієреї Сільвестре, що його розіп’яли на підлозі в Каінске і поховали в загальній могилі. А виявилося, що добрі люди його в соборі потихеньку від влади захоронили, вдягнувшись у архієрейський одяг. <…> Наші студенти вели розкопки в цих місцях, і кожен день приносив нам нові докази того, що ми знайшли саме поховання архієпископа Омського і Павлодарського Сильвестра. Тільки стали розкопувати, пішла вода і спливла іконка маленька з написом на зворотній стороні: “Преосвященному єпископу Сильвестру від шанувальників його таланту. Липень. 1914”, яка вісімдесят чотири роки пролежала в землі. Потім дістали труну, і в ньому разом з останками виявилися параман, архієрейський пояс, параманний хрест, а також металевий стрижень – своєрідний символ мученицької кончини. Ніжки ж були обгорнуті в орлец. Це було останнім доказом, що тут похований архієрей. Всі експертизи були на нашу користь, Комісія з канонізації визнала цей факт і прославила нашого владику Сильвестра в лику святих.
У 2000 році Архієрейський собор Російської православної церкви зарахував святителя Сильвестра (Ольшевського) і економа Миколи Цикура до лику Новомучеників і сповідників Російських.