Ікона Божої Матері «Володимирська-Пушкарівська».
Цей образ дуже давній. Ймовірно, ікона була явлена в період лихоліть Північної війни. Існує припущення, що вона, подібно Горбанівській, була дивним чином знайдена в безлюдній місцевості (в лісі) поблизу Полтави.Вперше ікона згадується в історії Пушкарівського жіночого монастиря. Останній раніше називався Покровським і існував в урочищі Мазурівки з 1676 року. У 1721-му обитель перенесли на землі, куплені полковником Іваном Черником. Після зведення в обителі Вознесенської церкви монастир називається вже Пушкарівським Вознесенським. Саме до цього періоду і відносяться перші літописні згадки про чудотворний образ.
У 1786 році монастирь був ліквідований, а черниці перейшли до Великобудищанськї обителі (в Полтавському повіті) і перенесли з собою чудотворну ікону. Остання стала головною святинею монастиря. Сестри старанно вели спеціальну книгу, куди записували різні чудеса, які траплялися після молитов перед Володимирською іконою. Під час пожежі 1848 року ця книга загинула. До революції в головному храмі обителі (Преображенському) перебувала велика дошка з шістьма фарбами писаними сюжетами і з описами чудотворення від ікони. Пізніші описи чудес були втрачені.
У березні 1922 року Великобудищанський монастир був остаточно закритий. Зразкове господарство розграбували і спотворили, угіддя націоналізували, над святинями посміялися, храми переобладнали під дитячий притулок і профтехучилище.
Слава Богу, чудотворний образ Богородиці зберігся і за часів безбожництва, хоча, на жаль, дорогоцінна риза, що прикрашала святиню, зникла безслідно. З кінця 20-х і до початку 60-х років ХХ століття ікона знаходилася в заворсклянскому Спасо-Преображенському скиті, що поблизу села Писарівщина Котелевського району.
Цей скит виник ще за часів ігумені Великобудищанського жіночого монастиря Митрофанії (Новікової, 1869 – 1922), яка в 90-х роках ХІХ століття закупила для його забудови неподалік від головної обителі, за Ворсклою, ділянку землі, оточену малопроходними болотами, повну збіговиськом змій і комарів. Нездоровий клімат і несприятлива для ведення господарства місцевість викликали нарікання черниць, на що мудра ігуменя спокійно відповідала: “Не сумуйте, сестри, бо Сама Цариця Небесна виявила на це Свою волю”.
Згодом життя підтвердило обраність цього місця. Спочатку тут звели Спасо-Преображенський храм, потім побудували майстерні, на штучно насипаному грунті і привізній воді виростили сад, впорядкували овочеві грядки. Молитовне життя майже 200 скитських сестер, чинні богослужіння і чудові піснеспіви притягували до цього оазису духовності численних паломників.
Малодоступність і віддаленість скиту сприяли тому, що після закриття Великобудищанського обителі тут тривало чернече життя. У роки Великої Вітчизняної війни Спасо-Преображенська обитель стала духовним пристановищем для стражденних людей. Богородиця через Свій чудотворний образ оберігала це місце і всіх його насельників. Одного разу сестри, злякавшись настання фашистів, вирішили винести Володимирську святиню за межі скиту, але Богородиця дала зрозуміти, що не залишить обраної Нею місцевості: черниці не змогли переправитися через Ворсклу і повернулися з іконою назад. Почався посилений обстріл, снаряд потрапив до церкви, вибуховою хвилею знесло колони іконостасу, в якому була чудотворна святиня. Кіот був пошкоджений, але чудо – сама ікона зовсім не постраждала.
У повоєнні роки Спасо-Преображенський скит виконував функції парафіяльного храму. У період настоятельства ігумена Іоанна (Котляревського) він пережив господарське відродження і духовне піднесення. У серпні 1959 року на іконі дивним чином оновилася риза: вона стала золотистого кольору, а віночок над головою Спасителя і Богородиці – срібного відтінку. Потік різних чудотворень від святині ніколи не припинявся.
Напередодні закриття обителі (остання діяла до 1961 року, з перервою в 1939 – 1941 роках) його настоятель ігумен Іоанн передав святиню на таємне зберігання старості скиту – Івану Івановичу Максимовичу. Мудрий пастир передбачав трагічні події і власні гоніння, тому і довірив образ в добрі руки. Після смерті І. І. Максимовича святиня перейшла його дітям. І до 1995 року Володимирська чудотворна ікона Пресвятої Богородиці вважалася втраченою.
В кінці 2002 року чудотворна ікона була привезена до Полтавського Свято-Макарівського кафедрального собору. Місце подальшого притулку свого образу Богородиця вибере сама. Наразі ікона знаходиться в іконостасі Вознесенської церкви у м. Полтаві.
Святкування 8 вересня.